Борзна – такий собі райцентр в Чернігівской області. Він завжди у мене асоціювався з… приблизно ні з чим. І навряд чи ми потрапили б у Борзну і цього разу, якби не дорожний вказівник на узбіччі траси, що повідомляв про музей художника Олександра Саєнка, розташований саме в Борзні. Ось ми туди і завернули.

Перше враження – село як село таке собі провінційне містечко. В Борзні є досить велика водойма, над якою можна побачити пару, так би мовити, архітектурних домінант :-).

Одна церква – дещо занедбана, і, мабуть, через це хочеться сказати, що більш мальовнича.

Друга церква – доглянута.

Поруч із нею є якесь приміщення з вивіскою «Трапезна». Я ще ніколи такого не бачив.

«Для чого потрібна трапезна?» – питаю у когось із церковників. «Для помінальних обєдов, например» Що ж, зручно…

Центр містечка. Велосипед – не розкіш, а засіб пересування.

У центрі, як і в усіх невеличких містечках України, розташований майже стандартний набір пам’ятників. Декомунізований Ленін. Вірніше, те, що залишилося від пам’ятника. У Варві, як на мене, постамент прикрасили веселіше.

Пам’ятник Афганцям. Трохи відрізняється від інших.

Богдан. До нього, здається, у націоналістів ще не дійшли руки: з одного боку, об’єднався з Росією, а з іншого – воював з поляками за незалежність. «Хай ще постоїть, ще подумаємо…» – мабуть так пояснюють вони свій когнитивний дисонанс.

У тінистому парку знайшовся ще якийсь борзнянський пролетар. Зважаючи на стан пам’ятника, йому вже і так недовго залишилось.

Ось так ми провели свою імпровізовану оглядову екскурсію Борзною, а далі – власне те, заради чого ми сюди і завітали – музей народного художника Олександра Саєнка з його роботами, виконаними в оригінальній техніці і іншими цікавими речами.